Маршрут 4

Від Бінгена-на-Рейні до Ессена

Наш четвертий маршрут пролягає через західні регіони Німеччини, зокрема через найпершу німецьку пам’ятку, що опинилася в списку ЮНЕСКО – Ахенський собор (Aachener Dom). Цей почесний статус він отримав ще 1978 року. На цьому ж маршруті розташована ще одна видатна пам’ятка європейської сакральної спадщини – Кельнський собор.

Наша подорож розпочинається в Бінгені-на-Рейні (Bingen) – містечку на початку Верхньої долини Середнього Рейну (Oberes Mittelrheintal), яка простягається на 65 кілометрів вниз за течією до Кобленца. До списку Світової спадщини цю романтичну долину включили 2002 року. Оптимальний спосіб знайомства з нею – на кораблі або пішки, здійснивши похід одним з багатоденних туристичних маршрутів, наприклад, «Шляхом рейнських замків» (Rheinburgenweg) або «Рейнською крутою стежиною» (Rheinsteig), що пролягає схилами. У XVIII столітті у долині розпочався справжній туристичний бум. Німці та мандрівники з-за кордону вирушають сюди за рейнською романтикою – до живописних та плодючих виноградників, старовинних замків та вражаючих руїн, не кажучи вже про неймовірної краси природу узбережних схилів. Майже все це залишилося на своїх місцях та відкривається очам сучасних туристів, наприклад, під час подорожі на одному з прогулянкових або круїзних кораблів. Головним символом епохи романтизму в долині вважається овіяна легендами скеля Лорелей (Loreley-Felsen). За оповідями, русалочка, одна з Дів Рейну, що сиділа на скелях, ставала причиною загибелі кораблів – таким прекрасним та магічним був її спів.

Верхня долина Середнього Рейну закінчується в Кобленці (Koblenz) так званим «Німецьким кутом» (Deutsches Eck). Так називають косу на місці, де в Рейн вливаються води Мозелю. Одна з нових туристичних принад тут – підвісна дорога через Рейн. До Світової спадщини вона не належить, але нею можна дістатися до фортеці Еренбрайтштайн (Festung Ehrenbreitstein) на протилежному боці, а по дорозі ще раз насолодитися краєвидом.

Далі наш маршрут веде до двох палаців – Аугустусбург (Augustusburg) і Фалькенлуст (Falkenlust). Розташовані вони в місті Брюль (Brühl) під Кельном, за сто кілометрів від Кобленца, вниз за течією Рейну. Збудовані на початку епохи рококо під впливом французької моди, ці палаци належать до найбільш ранніх зразків цього стилю в Німеччині. У списку ЮНЕСКО – з 1984 року. Їхнє будівництво розпочалося за часів кельнського курфюрста та архієпископа Клеменса-Августа. Спершу в 1725 році заклали основну резиденцію, а через кілька років по сусідству – невеликий палац для полювання на птахів. Після Другої світової війни палац Аугустусбург тривалий час використовувався федеральним президентом ФРН для державних аудієнцій.

До наступного об’єкта Світової спадщини – рукою подати, а його 157-метрові вежі видно ще здалеку. У списку ЮНЕСКО готичний кафедральний собор Кельна (Kölner Dom) з 1996 року. З ним пов’язано багато слів з префіксом «най». Його називають найдовготривалішим будівельним майданчиком в німецькій історії. На зведення цього храму з урахуванням усіх перерв пішло найбільше часу – цілих 632 роки. На момент завершення будівництва в 1880 році він був найвищою у світі спорудою.

Ще один видатний зразок сакральної архітектури очікує нас в місті Ахен (Aachen), приблизно за годину їзди від Кельна. Ахенський собор (Aachener Dom) – перший німецький об’єкт у списку ЮНЕСКО. Він отримав цей статус ще 1978 року. У VIII столітті імператор Карл Великий (Kaiser Karl der Große) мріяв про створення нової Римської імперії. Храм в Ахені став певним чином кам’яним маніфестом його політики, поєднавши в собі елементи церковної спадщини Східної Римської та Західної Римської імперій, стилістичні форми візантійської та античної культур. За довгу історію Ахенського собору в ньому коронували понад 30 монархів. Про колишнє значення та багатство цього храму свідчать експонати його скарбниці, розташованої у приміщенні навпроти.

Від релігійних пам’яток до храмів індустріальної епохи. Останній пункт четвертого маршруту розташований у Рурській області. Статус пам’ятки ЮНЕСКО шахта «Цольферайн» (Zeche Zollverein) в Ессені (Essen) отримала 2001 року. Її відкрили в середині ХІХ століття, а своє нинішнє обличчя із сортувальним цехом та вуглемийкою шахта отримала в 1927-1932 роках. Архітектори Фриц Шупп (Fritz Schupp) і Мартин Креммер (Martin Kremmer) продумали тут усе до найменших дрібниць – аж до форми дверних ручок. Їхній проект став еталоном шахтобудівної архітектури. Своє ім’я шахта отримала на честь заснованого 1834 року Німецького митного союзу (Zollverein), до якого з часом увійшли 14 німецьких держав. Цей союз на багато років створив умови для успішного економічного розвитку Рурської області – промислового серця Німеччини. Кам’яне вугілля тут видобували впродовж 135 років. Нині виведена з експлуатації шахта є індустріальною пам’яткою та одним з центрів культурного життя цілого регіону.