Вісім запитань…

Марен Брехмахер-Інен, історик садово-паркового мистецтва

Що не можна в жодному разі проґавити, коли вперше відвідуєш гірський парк Вільгельмсгьое?

Каскад фонтанів і водоспадів, збудований майже 300 років тому. Він є унікальним твором садово-паркового мистецтва, технічна основа якого складається з хитромудрої системи резервуарів, струмків і каналів - без застосування якихось насосів. Свій шлях водний потік починає на верхівці 500-метрової гори біля монумента Геркулеса. Звідси вода приблизно за годину спускається вниз до підніжжя, де розташований палац Вільгельмсгьое. Перед ним розташований головний фонтан - штучний гейзер, який вивергає приблизно 52-метровий стовб води.

Що подобається тут понад усе?

Мене досі захоплюють масштаби парку і його ландшафтне розмаїття. На території приблизно в 350 футбольних полів можна побачити безліч найрізноманітніших пейзажів. Гуляючи парком, постійно відкриваєш для себе нові ракурси, нові закутки. Наскільки мені відомо, в цілій Європі нема більше парку з таким розмаїттям ландшафтних краєвидів. Тому для мене цей парк - свого роду картинна галерея під відкритим небом.

Що можете по секрету порадити відвідувачам?

Обов'язково зазирність у північну частину парку. Тут серед дерев ховається так званий Новий водоспад, створений близько 1826 року. Нині він перетворився на романтичні руїни - природа відвоювала свій простір, надавши цьому закутку атмосферу зачарованого місця.

Що найбільше вразило, коли вперше тут побували?

Я багато читала про цей парк ще під час навчання, коли займалася темами, пов'язаними з ландшафтною архітектурою. Потрапивши сюди вперше 1977 року, була особливо здивована, окрім розмірів парку, великим розмаїттям флори - численними чагарниками й рослинами з різних країн і регіонів світу. Багато з них я ще ніколи до того не зустрічала в такому вигляді в паркових ландшафтах.

У яку пору року найкраще знайомитися з цим місцем?

Може, це звучить банально, але цей парк, на мій погляд, здатен викликати захоплення цілорічно. Навесні - різноманіттям та яскравими фарбами квітів, а також свіжістю молодих пагінців. Улітку - водоспадами й фонтанами, дзюрчанням води, шумом вітру в кронах дерев, співом птахів. Восени - типовою осінньою палітрою, а взимку - льодом замерзлих водоспадів і казковою тишею.

Що ще варто тут побачити?

Замок Вільгельмсталь (Schloss Wilhelmsthal) з його парком в районі Кальден приблизно за десять кілометрів на північ від Вільгельмсгьое. Замок побудували в епоху пізнього бароко в 1747-1761 роках. Аби вписати парк, що його оточує, в сусідні ландшафти, не створюючи видимих перешкод, огорожу замку розмістили посеред рову з водою - так, що її стає видно, лише безпосередньо наблизившись до неї.

Знайомство зі Світовою спадщиною пробуджує апетит. Які страви регіональної кухні можете порекомендувати?

Місцевим делікатесом вважається тверда сиров'ялена ковбаса "Ahle Wurst", яку виготовляють виключно зі свинини без застосування якихось підсилювачів смаку й хімічних домішків. Дозволені лише окремі спеції та прянощі. Час дозрівання такої ковбаси - від двох до семи місяців.

Яку з пам’яток Світової спадщини ЮНЕСКО Ви самі хотіли б відвідати?

Мене дуже цікавить питання, що і як впливало на розвиток садово-паркового мистецтва у світі. Тому мені б дуже хотілося побувати в Імператорському саду в Пекіні, класичних китайських садах у місті Сучжоу, а також у природному заповіднику в області Улін'юань. Цікаво було б також побачити так звані Перські сади в Ірані. Дев'ять таких садів було внесено до списку Світової спадщини зовсім недавно - в 2011 році.

Марен Брехмахер-Інен

понад 30 років викладала в Університеті Касселя історію садово-паркового мистецтва.

Ця галузь залишилася її великим захопленням. З 2003 року вона входить до правління Товариства підтримки пам'ятки Світової спадщини гірського парку Вільгельмсгьое.