Вісім запитань…

Вісім запитань… Беате Благи, співробітниці спостережної станції в заповіднику «Грумзин»

Що не можна в жодному разі проґавити, коли вперше відвідуєш заповідник «Грумзин»?

Природна спадщина живе за своїми правилами, а не за туристичним розкладом. Щоразу в заповіднику Грумзін по дорозі трапляється щось нове, особливе. Наприклад, можна почути спів вільшанки чи побачити цілі галявини пахучого підмаренника. Якщо пощастить, можна побачити булатку червону, яка в нас під строгою охороною.

Що подобається тут понад усе?

Тиша та можливість усамітнитися, високі склепіння з крон букових дерев, живописні болота та драговини. Цей невеликий за площею ліс дуже мінливий, на кожному кроці з’являється щось нове. Обережний відвідувач тут може зустріти місцевих мешканців – сімейства лелек, дятлів, що стукотять по мертвому дереву, чи орлана-білохвіста, що ширяє в небі. Цим не можна не захоплюватися.

Що можете по секрету порадити відвідувачам?

Ну, це не секрет, але є в нас дещо особливе. У травні на болотах бурхливо квітне пухівка, застилаючи все білим покривалом. Цією неймовірно прекрасною картиною можна милуватися, наприклад, здійснивши пішохідну прогулянку від містечка Грос Цітен (Groß Ziethen) до селища Альткюнкендорф (Altkünkendorf) – праворуч від стежки, що заросла вільхами та березами.

Що найбільше вразило, коли вперше тут побували?

Дуже мінливий ландшафт у Грумзині. Тут майже ніколи не йдеш навпростець прямою, рівною дорогою. Підйом-спуск, спуск-підйом… Такий рельєф місцевості сформувався під впливом льодовиків. Тиск, який вони чинили на поверхню, призвів до утворення пагорбів та заповнених водою низин – боліт, драговин, озер, що постійно чергуються між собою.

У яку пору року найкраще знайомитися з цим місцем?

Це осінь та весна, коли буки розпускають свої бруньки. Навесні світлий ніжно-зелений колір здатен викликати справжню ейфорію. Пішохідні походи весняним лісом заспокоюють та втихомирюють душу, особливо якщо робити це на самоті, по-справжньому насолоджуючись природою. Ще одна перевага весни – відсутність комарів та мошкари. А восени ліс зустрічає відвідувачів справжнім буянням фарб – жовтих, золотистих та червоних відтінків.

Що ще варто тут побачити?

Тут добре збереглася історична структура сільської місцевості. Наприклад, багато церков, зведених ще в ХІІІ столітті з валунів, що залишив по собі льодовиковий період, а також великих господарських забудов – старих стійл та комор. Окремої згадки заслуговують вимощені камінням автомобільні дороги. У деяких водіїв таке покриття може викликати роздратування, але бруківка – частина культурної спадщини цього регіону. Дорогам уже кілька сотень років, а підтримувати їх належним чином можна без великих затрат. Це практично й ефективно з точки зору ощадливого поводження з ресурсами. Порада від мене особисто: обов’язково відвідайте містечко Ангермюнде.

Знайомство зі Світовою спадщиною пробуджує апетит. Які страви регіональної кухні можете порекомендувати?

Обов’язково зазирніть до ресторану Шпайхерштубе (Speicherstube) у помісті Керков (Kerkow) під Ангермюнде. На селянському ринку біля повороту до селища Герлсдорф (Görlsdorf) торгують регіональними продуктами, а на другому поверсі можна смачно попоїсти. Моя порада – страви з м'яса рідкісних порід домашніх тварин – німецьких білопоясних свиней (deutsches Sattelschwein) або німецьких абердин-ангуських корів (deutsche Angus). Крім того, домашній сир та місцевий хліб.

Яку з пам’яток Світової спадщини ЮНЕСКО Ви самі хотіли б відвідати?

Плітвіцькі озера в Хорватії з їхніми водоспадами. Кілька разів дивилася про них репортажі. Це вражаючий природний феномен, який хотілося б побачити на власні очі.

Беате Благи

з 1991 року працює на спостережній станції біосферного резервату «Шорфгайде-Хорин» (Schorfheide-Chorin).

Тут вона відповідає за охорону пам’ятки Світової природної спадщини – старого букового лісу Грумзин (Grumsin). Народилася й виросла в місті Бад-Фрайєнвальде – неподалік від польського кордону на річці Одер.